« назад до переліку

17.11.2021    
ЄДИНИЙ ШЛЯХ – СОБОРНА І НЕЗАЛЕЖНА УКРАЇНА
 

     Ми стоїмо на порозі 8-ої річниці початку подій Євромайдану. Революційні події 2013-2014 років змінили нашу історію, наше сьогодення. З кожним днем події Революції Гідності відходять у минуле, перетворюються у дату в календарі. Щодня їх затіняють новини зі Сходу країни, новини коронавірусної пандемії COVID-19… Але ми, сьогоднішнє покоління, та і прийдешнє, не маємо права їх забути, адже у нас єдиний шлях – соборна і незалежна Україна.

   * * * 

     Листопад 2013 року. У Києві на Майдані зібралася українська молодь, щоб відстояти курс України на Європу та висловити невдоволення тодішній владі у зв’язку з непідписанням Президентом України Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. Мирні протести студентів відверто не подобалися тодішній владі, й вона діє підступно: вночі 30 листопада озброєні силовики нападають на протестувальників. Сам факт жорстокого побиття студентів сколихнув всю Україну: від Заходу до Сходу, із Півночі на Південь. До столиці прибувають все нові автобуси з протестувальниками. Проходять Євромайдани і в обласних та районних центрах. Не винятком був і Снятин.

     Молодіжна рада міста (голова Ірина Вовк) організувала 28 листопада мирну акцію у Снятині на підтримку протестувальників у Києві. Першими на снятинський Євромайдан вийшли студенти Снятинського коледжу Подільського ДАТУ та учні старших класів міських шкіл разом зі своїми вчителями. До юних протестувальників долучилися Іван Угрин (тоді депутат обласної ради), Юрій Костащук (заступник голови районної ради), Анатолій Шумко (міський голова), а також громадські активісти. Основними гаслами мітингувальників були: «Україна – це Європа!», «Снятин – теж Європа!», «Хочемо в ЄС!».

     Варто відзначити, що Снятинська міська рада чи не першою у тогочасному районі прийняла рішення про оголошення безстрокового загальноміського мирного страйку, працівники міської ради перечислили свій одноденний заробіток на підтримку Євромайдану в Києві…

    Тоді ж у приміщенні кінотеатру імені Івана Франка розташувався місцевий штаб народного спротиву та страйкового комітету, який всіляко підтримував та допомагав мітингувальникам, а згодом і учасникам антитерористичної операції на Сході України.

    2 грудня юні мітингувальники, незважаючи на мокрий сніг та вітер, організувалися в ходу центром Снятина та прийшли з протестом на площу Незалежності. Координатором протесту виступив підприємець Дмитро Сав’юк.

     Понад тисячі снятинців творили історію майдану в Снятині. Щодня десятки жителів Снятинщини відправлялися на головний Майдан у Київ. Серед найактивніших майданівців варто відмітити громадських активістів: Михайла Григорчука, Юрія Демчука, Івана Порайка, Ярославу Корж, Романа Радиша, тодішніх депутатів міської ради Олега Сандуляка та Ярослава Яценюка, депутатів районної ради Василя Бегея і Василя Соника та багато-багато інших свідомих покутян, які прагнули кращого життя для себе, для своїх дітей та онуків, для своєї УКРАЇНИ. На акцію протесту щодня вирушали кількома автобусами до півтори сотні людей під проводом голови РО ВО «Батьківщина» Івана Угрина.

     Дещо пізніше, 22 грудня, у Снятині відбулося чергове народне віче, організоване громадським активістом, згаданим вище Дмитром Сав’юком. Того дня перед народом виступили Дмитро Шлемко, Василь Гладій, Анатолій Шумко, Іван Угрин, Петро Тимчук, Мирослав Луцак, Василь Шиян, Степан Москалик, Володимир Чипига. Окрім патріотичних промов та звернень до покутян цього дня на Майдані у Снятині лунали революційні пісні в авторському виконанні Олександра Виноградника та Андрія Стратейчука. Та головним того дня стало прийняття РЕЗОЛЮЦІЇ народного віча, в якій ішлося про підтримку вимог Євромайдану у Києві, а також про негайне складення повноважень тодішнього голови районної ради…

 

***

     А тим часом Майдан у Києві набирав обертів. Ось як про ті події згадує координатор на київському Майдані від Снятинського району Василь Соник: «Пригадую події 18 лютого 2014 року, коли євромайданівці розпочали ходу до будівлі Верховної Ради. Зранку снятинчани влилися до потоку мітингувальників, які вирушили у вказаному напрямку. На вулиці Інститутській їх зустріли силовики. Вони вмостилися на даху житлових будинків і звідти кидали шумові гранати та стріляли зі снайперських гвинтівок. Тоді протестувальники підпалили два вантажні автомобілі «Камази», які блокували проїжджу частину дороги до Верховної Ради. Близько шістнадцятої години міліція відтіснила мітингувальників до Жовтневого палацу поблизу Майдану Незалежності, де розпочала атаку проти учасників акції протесту. Жорстокі бої тривали цілу ніч…

    Ранок на Майдані зустрів нас тривожно і моторошно, як після великої війни. Було вбито близько двадцяти мітингувальників, залишилося безліч поранених. Вражали обгорілі стіни Будинку профспілок, зруйновані барикади, намети…».

    Активний учасник Революції Свободи 2004 року та Революції Гідності 2013-2014 років Михайло Григорчук зі Снятина в одній з розмов розповідав: «Майдан розпочався тому, що влада переступила «червону лінію». Коли влада відмовилася підписати вектор співпраці з Європейським Союзом, першими на Майдан вийшли київські діти-студенти, які жорстоко були побиті та розігнані. І кожна людина бачила це все, й наступного дня всі піднялися: у Снятині було створено штаб супротиву, яким керував Іван Угрин, а координатором був Андрій Годованець. Вони організовували поїздки на Київ, збирали допомогу майданівцям. Наступного дня до Києва рушили перші автобуси. Палаток тоді ще не було, та завдяки Анатолію Шумку мітингувальникам було організовано палатки та пічки-«буржуйки» для обігріву.

    Я пригадую один випадок, який стався у ніч з 18 на 19 лютого 2014 року, коли нам зробили коридор для виводу жінок і дівчат з Майдану... Хочу сказати, що жодна жінка й жодна дівчина не вийшли з Майдану, а залишилися з нами…

    Ми відвоювали свободу, честь і гідність на Майдані Незалежності, де відродилася нація! Я хотів би бачити таку державу, яким був тоді Хрещатик. Там один одному допомагали, підтримували. Не було крадіжок, п’янок. Я б хотів, щоб наша Україна жила тим життям, яким ми жили на Майдані! Не було такої людини, яка б не допомагала майданівцям. Усі жили Майданом, допомагали – чим могли…

    Страху там не було! Ми жили тим духом, любов’ю до Бога, любов’ю до України і поваги до людини. Ми знали, що свободу нам не подарують. Свободу треба виборювати!

    Майдан став святою аурою, священним місцем. Тут без молитви не лягали спати, без молитви і не вставали. Йде війна між темрявою і світлом, йде війна між брехнею і правдою. Я знав, що правда переможе, правда буде за нами. Вічна пам’ять загиблим Героям Небесної Сотні! Слава Україні!»

 

Добавити новий коментар:
  Ваше ім'я:
  Текст коментаря:
  Захистний код:
  Введіть код :
 
Коментарі:  
Коментарі відсутні